Питання щодо вбивств у Парижі

 Цей текст польською мовою  я надіслав через кілька годин після трагедії всім польськомовним знайомим у кількох країнах Європи і США. Щоб під периною комфортного і безпечного існування, вони не забували про джерело всесвітнього зла.

 Висловлюю сердечне співчуття і співпереживаю з приводу сотень вбитих і поранених руками терористів у Парижі.

Тепер жодні слова некрологу не зможуть залагодити цієї трагедії, котра викликає сльози розпачу, а водночас обурення і ненависть до її нещадних організаторів та виконавців.

Для нас в Україні цей факт є дуже болісний і зрозумілий, позаяк упродовж двадцяти місяців живемо у постійному напруженні, в умовах війни, котру з українського державного, офіційного боку делікатно називають антитерористичною операцією.

Ця “операція”, як форма оборонної відповіді на військову агресію Росії, триває скоро два роки і кінця їй на разі не видно. Натомість вже видно її виразну перспективу перетворення у велику війну європейського, а може й світового масштабу.

Про це нагадала терористична бійня у Парижі, яка поставила ряд актуальних запитань: Хто? Навіщо? В ім’я чого? Що далі?

На перший погляд це масове вбивство видається абсурдним.

Саме так, бо це чергова вершина абсурду з точки зору нормальної психіки і здорового глузду. Це абсурд з точки зору цивілізованих європейців, вихованих на міцному фундаменті латинської традиції і культури життя.

Натомість, з другого боку, маємо перед собою культуру смерті. Центром тієї культури смерті завжди була, є і постійно розвиває та вдосконалює своє смертоносся – Москва. У тому центрі вдосконалюють вміння, передусім, у “галузі” брехні, обману, підступу, безмежної жорстокості й садизму.

Завжди повторював (особливо акцентуючи на цьому упродовж всіх років незалежності України), що світ не усвідомлює того, яку величезну загрозу несуть росіяни для цілого світу. Щоб тільки це розуміння прийшло не надто  пізно.

Нормальним людям у нормальних країнах не вміщується в голові, що цілий народ, росіяни, готові постійно жити у бідності й варварстві, аби тільки мати певність своєї військової потуги, вищості, винятковості та мати можливість панування з позиції сили.

Прагнення світового панування схиляє росіян до єднання хоч би з дияволом (наприклад, як це було у 1939 році, коли російські більшовики поєдналися з німецькими фашистами згідно з домовленістю між Сталіном і Гітлером).

Диявольською справою рук росіян був розстріл у квітні 1940 року близько 29 тисяч ні в чому не винних осіб польської державної еліти (Катинь), а потім до 1998 року вперто брехати, що це зробили німці.

Росіяни постійно працюють над удосконаленням озброєння, вигадують нові хитрі способи експансії, вдосконалюють засоби масового знищення, зокрема хімічну, бактеріологічну і радіаційну зброю. Їм постійно потрібно мати якийсь “театр воєнних дій”.

Росіяни постійно “бачать” ворогів навколо себе, зневажають і принижують тих, кого окупували або хто їм піддався, й люто ненавидять тих, хто хоче жити чесно і незалежно від них. Росіяни постійно потребують перемог, захоплення нових територій і доробку інших народів, потребують “розвантаження” власної енергії зла на інших народах.

І це їм вдається, не без пасивної участі наївних “борців за мир”.

Черговою перемогою росіян є успіх у надалі триваючій “гибридній” війні у Західній Європі. Ніби війна (бачимо очевидний факт експансії у формі нахабного наступу мільйона іноземців на території країн упорядкованого життя) і ніби не війна (ніхто не стріляв, не кидав бомби, а біженців-ісламістів приймали з розкритими обіймами). До часу...

„Гібридна” війна – це досконалий злочин, вигаданий у Москві. Це перший етап широко організованої терористичної війни, з можливістю її подальшої трансформації у сучасну, відкриту світову війну. У кожному разі, бойовики та їх групи підтримки вже на місцях, а серед них й ті, хто вже сьогодні готовий кидати гранати...

Росія – то країна, яка постійно, упродовж тисячі років веде війни, збурює спокій і нападає на сусідів, поширює загрози на весь світ, сіє страх і неспокій, демонструє силу, агресію, здійснює терористичні акти, підтримує терористів фінансово, ідейно і військово.

Москва використовує толерантне ставлення цивілізованого світу до неї, вважаючи прихильників толерантності за наївних дурнів, яких належить ошукувати, бо вони дають таку можливість.

Росіяни фактично ніколи не визнавали засад демократичного устрою, не визнавали ідеалів свободи, рівності, братерства народів. Їм нізащо не можна вірити і будь-що довіряти. Росія спровокувала Першу і Другу Світові війни, а нині провокує Третю, зокрема й руками ісламських екстремістів.

Знову і знову високі особистості великих держав світу сідають до столу переговорів разом з росіянами, сподіваючись на мирне розв’язання проблем, що їх створюють росіяни.

Марна справа. Росіяни шанують лише силу.

Євген ҐОЛИБАРД